Як згадує колишній завуч Чистяк Марія Степанівна: «У той час, коли робітники і селяни організовувалися на боротьбу з царським урядом, міністр Столипін видав указ про розпорошення людей, щоб вони не організовувалися на боротьбу з царським урядом. Організовувалися хутори. В хутір Дубовики прибували в основному люди-переселенці з Васильківки. Так хутір поповнювався, розширювався. В ті часи у мешканців села родини були великі, в них було багато дітей. На сходці вирішили будувати школу. Це було в 1905 році. В цьому ж році була побудована невелика школа, така як звичайна сільська хата.
В одній половині була класна кімната, де навчалися в одному класі всі діти І - ІV класів, а в другій половині жила сім’я вчителя. В школу батьки віддавали в основному хлопчиків, дівчат в школі майже не було. Батьки вважали, що дівчатам знання не потрібні.
Проходили роки. В хуторі стали жити багато родин, в яких було по 7 – 12 дітей. Хутір Дубовики став називатися селом. Це був період, коли на освіту звернув увагу радянський уряд. Школи були побудовані в багатьох селах.
Навчання було обов’язковим для хлопчиків і дівчаток. На сходці вирішили побудувати нову школу. Ця мрія здійснилася в 1927 році. Є фото із школи, яка була побудована в цьому році. Ця будівля є і зараз.
В 1925 році вчителями були Земляний Василь Онисимович, Земляна Валентина Вініамінівна, Діна Павлівна, Катерина Семенівна.
На той час школа видавалася великою красунею, вона була збудована міцно і добротно. Все виконувалося в ручну. Матеріали завозилися на биках, конях, запряжених в гарби. Це виконували наші діди і прадіди. І дійсно були великі і просторі класи.
У 1934 році директором школи був Науменко І. Н. і працювала школа колгоспної молоді (ШКМ). З 1935 року директором школи був Васильченко Гаврило Лукич із села Шевченкове. Школа стає семирічною.
Всі діти повинні були вчитися, починаючи з 8 років, було обов’язкове семирічне навчання. Школа стала тісною, навчання було в дві зміни. До нашого села ходили діти в школу із сусідніх сіл – Артемівки, Бровків. Класи були дуже переповненні, в них було по 35 - 40 учнів.
В 1941 році, коли німецькі фашисти захопили нашу місцевість, навчання було тільки в І-ІV класах і то навчалися не всі. Бо то були страшні роки окупації: голод, холод, злидні не давали можливості для навчання.
У 1943 році нашу територію було звільнено від фашистських загарбників і 23 жовтня 1943 року були знову відкриті двері школи для семирічного навчання. У VII клас прийшли: Богатирьов Ваня, Кудін Ваня, Кудіна Маруся, Кудіна Галя, Кисельова Маша, Кругова Галя, Плосконіс Оля, Пуздренко Льоня, Пухова Катя, Онищенко Галя, Розбіцький Льоня, Худич Володя, Фалько Дуся, Чистяк Гриша.
Класним керівником була призначено Мацак Марію Петрівну.
Це була проста, вимоглива, серйозна, справедлива, чесна, гуманна людина. 1949 року директором школи став Толюра Іван Гаврилович, який був директором школи до 1984 року.
Проходили роки, наш трудолюбивий народ піднявся з руїн і підняли на ноги зруйновані міста, села і навіть побудував кращі заводи і фабрики, відбудував залізниці. Всі, як один, хто міг щось зробити, працювали. Діти теж допомагали вирощувати сільськогосподарську продукцію.
Було обов’язкове навчання дітей і школа знову стала гомінкою, але ж дуже тісною. Кожна дитина повинна була мати середню освіту. І коли колгосп «Україна» піднявся на ноги, коли колгоспники домоглися високих результатів, виникла дуже розумна і гарна думка: побудувати нову школу. І 1977 року двері для учнів відкрила нова, простора, світла школа.
В 1980 році вона стала десятирічкою. З 1984 по 1989 рік директором школи був Маляренко Микола Федорович, з 1989 по 1998 – директором школи був Цівка Сергій Миколайович.
Немає коментарів:
Дописати коментар